Що у світі є прекрасніше за людину? Адже вона найдосконаліше творіння цього світу. Можливо, саме тому людина є об’єктом дослідження інших людей. Кожна епоха по-своєму уявляє ідеал людини. На творення цього ідеалу впливають різні фактори, більшою мірою соціальні. І найвидатніші постаті світу людського намагаються вдихнути життя в ідеал своєї епохи. Так, Лев Миколайович Толстой, хоча і вірив у людську простоту і правду, зображував велику людську єдність і людину на фоні цієї єдності. Проте всі твори Толстого - зрілого майстра - розкривають проблеми людини. Тому вагоміші постаті, зображені автором, проходять через своєрідні психологічні переломи. У П’єра Безухова, одного з героїв роману-епопеї «Війна і мир», таких перело-мін кілька. Викликані вони розладом із самим собою, неприйняттям середовищі!, до якого він належав.
Відомий представник французького романтизму, поет, драматург, романіст Віктор Гюго (1802-1885) написав безліч прекрасних творів. Сам письменник стверджував, що людство пройшло три етапи розвитку. Перший, коли людство милувалося силою і красою Природи. Другий етап, коли почалася соціальна історія людства. З цим періодом Гюго пов’язує епос. Третій етап - виникнення християнства. З цим періодом письменник пов’язує драму. Найвідомішим твором Віктора Гюго є «Собор Паризької Богоматері». Дія роману відбувається у XV столітті. Письменник звертається до складного періоду життя Франції і зображує національний колорит. Пам’ятником історії та осередком духовних цінностей у романі є Собор Паризької Богоматері.
Антон Павлович Чехов - найбільший гуморист. Нам відома безліч його оповідань, хоч і маленьких, але дивно цікавих. Яким же чином Чехов домагається такого результату? Спробуємо розібратися в цьому на прикладі оповідання «Товстий і тонкий». Заголовок, як завжди, дуже точний. Уже з нього ми довідаємося про головних діючих осіб. Але відразу цікава особливість. Автор не дає героям конкретних імен: дана характеристика (товстий і тонкий) дозволяє нам довідатися набагато більше. У назві закладений зміст добутку. Ми відразу можемо представити, що товстий - важлива людина, може бути, що займає високу посаду, а тонкий є дрібним чиновником. Отут ми вже бачимо властиву Чехову лаконічність. Він сам писав: «Вмію коротко говорити про довгі речі». Дійсно, все коротко, але ємко. Домагається він цього за допомогою цілої системи виразних засобів. Будь-який гумористичний твір Чехова настроєний на миттєве, на усім відомі ситуації, речі. Але ця миттєвість виражається не просто в згадуванні такої речі, а в особливої точності згадування, що демонструє доконане її знання автором і запрошує читача це знання розділити. Так, автор приділяє величезну роль читачеві. Але повернемося до виразних засобів.
М. П. Старицький - один з корифеїв української драматургії. Він залишив глибокий слід в українській культурі. Крім драматичних творів, писав вірші й прозу, був видатним актором, талановитим режисером, сумлінним громадським діячем. Виходець із малозаможної поміщицької сім’ї, де у великій шані були журнали «Современник», «Отечественньїе записки», твори російських і зарубіжних письменників, «Кобзар» Шевченка і збірки українських фольклорних творів, юнак уже в студентські роки сформував свої суспільно-політичні й естетичні погляди. Працюючи після закінчення університету в Київському історичному архіві, М. Старицький розпочинає свою літературну діяльність і одночасно удосконалює знання з декількох іноземних мов: англійської, німецької, французької. Пізніше створює українську трупу, яка швидко набула великої (можна сказати, світової) слави. Та за станом здоров’я через десять років він залишає трупу і цілком віддається літературній справі.
Твір по нарису «Леді Макбет Мценського повіту». Що означає для сучасного російського читача словосполучення «Леді Макбет Мценського повіту»? Якась претензія на світову значимість. Любов і кров. Шекспірівські страсті російської глибинки: гори трупів і фонтани крові. Можна знайти у цьому нарисі тонку іронію, пародійний мотив переглядає в його словесній тканині. У Шекспіра все відбувається у фіналі його трагедій, де герої трощать один одного, труять, проколюють один одного шпагами, душать і каються. У Лєскова відбувається практично те ж саме - але спочатку якось буденно, без надриву і, головне, без каяття, якось по-особливому цинічно і навіть чи ледве не весело. Деякі лєсковські герої, по суті, досить стійкі позитивні образи. Зіновій Борисич, «чоловік Катерини Львівни, людина років п’ятдесяти з лишком».