«Батьком українського театру» назвав Михайла Петровича Старицького Іван Франко, відзначивши його видатну роль у становленні й розвитку вітчизняної драматургії. В історію літератури він увійшов як поет, прозаїк, видавець, перекладач творів російських та західноєвропейських класиків, але найяскравіше його талант проявився в українському театрі, де М. Старицький виступав і драматургом, і автором, і режисером, і організатором театральних труп. Його перу належать п’єси, в основу яких покладено гострі соціальні конфлікти, характерні для пореформеної України: «Не судилось» (1881), «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1885-1887), «У темряві» (1892), «Розбите серце» (1891), «Талан» (1893). Ще на початку літературної творчості й особливо в останні роки життя увагу майстра слова привертали історичні теми. Старицький - автор багатьох історичних романів і повістей, а також драм «Богдан Хмельницький» (1887-1896), «Маруся Богуславка» (1897), «Остання ніч» (1899), у яких реалістично зображено минуле українського народу, його героїчну боротьбу проти турецько-татарських завойовників і польської шляхти.
Справжнє ім’я - Лариса Петрівна Косач. Народилася в м. Новоград-Волинському в дворянській родині. Батько - адвокат, мати - письменниця, відома під псевдонімом Олена Пчілка, дядько - відомий громадський діяч Михайло Драгоманов зробили багато для розвитку дівчини. Родина мешкала в Луцьку та Ковелі. У 1881 році Леся застудилася і важко захворіла, недуга не полишала її більше ніколи. Освіту здобула самотужки, за допомогою батьків. Була надзвичайно здібною: грала на фортепіано, складала музику, рано почала писати вірші, у 19 років для молодшої сестри написала підручник «Стародавня історія східних народів», що в 1918 році був виданий як підручник для національної школи. Через важку хворобу доводилося їздити на лікування д&Єгилту, в Крим, Грузію, але це не дало належного результату. Поетеса померла в м. Су-рамі (Грузія), похована на Байковому кладовищі в Києві.
Твір за драмою-феєрією «Лісова пісня» Л. Українки. Образ Мавки в драмі-феєрії «Лісова пісня» є центральним. З нею тісно в’яжеться весь розвиток сюжету драми: боротьба за людину, за справжнє людське щастя. Уже у початкових сценах першого акту Мавка постає перед нами юною лісовою дівчиною з багатою душею і чутливим серцем, сповненим любові і надій. Палкою вірою в те, шо воля не може пропасти, керується вона у своїх вчинках. Все життя героїні в драмі пройняте духом волелюбності, боротьби за утвердження права людини на вільний вияв свого почуття. Мавку чарує в людині її духовна краса і велич, шо проявляються перш за все у мистецькій творчості, захоплює постійна трудова заклопотаність, яка робить дії, вчинки людини значимими, а саме життя змістовним, її вабить властива цільним натурам стійкість почуттів, послідовність у коханні, довічна вірність у подружжі та інші глибоко моральні принципи.
Кожний вид мистецтва прекрасний по-своєму, а ось поєднання їх здатне глибоко вражати нашу душу, викликати бурю емоцій. Література і музика завжди йшли поруч. Це дві галузі культурного життя народу, між якими існує особливо тісний взаємозв’язок. Підтвердження тому - наша пісня, слава про яку лине по всьому світу. Однією з характерних рис українського народу є музикальність. Багато видатних представників нашої літератури були наділені неабиякими музичними здібностями, любили пісню, складали музичні твори, співали, грали на музичних інструментах. Особливе місце посідала музика в житті Лесі Українки. її зв’язки з музичним мистецтвом були постійними й різноманітними.
Твір по роману М. Г, Чернишевського «Що робити?». Нам близький і дорогий великий російський мислитель і борець за волю народу Микола Гаврилович Чернишевський. Своєю полум’яною, різнобічною теоретичною і політичною боротьбою із силами реакції Чернишевський показав приклад безстрашності, стійкості, патріотизму і революційної послідовності у досягненні поставленої мети. Роман Чернишевського «Що робити?» запам’ятався по своїх ідейно-значеннєвих проблемах, жанровій складності і розмаїтості структур історичного руху російського життя і літератури у 1850-х роках. «Що робити?» - роман про «нових людей». Чернишевський «знає не тільки те, як думають і міркують нові люди, але й те, як вони почувають, як люблять і поважають один одного, як влаштовують своє сімейне і повсякденне життя і як гаряче прагнуть на той час і до того порядку речей, при яких можна було б любити всіх людей і довірливо простягати руку кожному». «Нові люди», на думку Писарєва, утопісти-соціалісти.