Питання гріха і чесноти - одне з так званих вічних питань, що мучили людство протягом століть. Багато хто намагався знайти остаточне, останнє рішення цього питання. У російській класичній літературі чимало сил було покладено на те, щоб з’ясувати, як співвіднесений гріх і чеснота, де грань, за якою чеснота стає гріхом. Кращі зразки такого аналізу можна знайти, у творчості Федора Михайловича Достоєвського. Роман «Злочин і покарання» - один з найвідоміших добутків письменника, що здобув світову славу. У центрі роману - образ Родіона Раскольникова, що вирішив перейти за грань гріха і чесноти та придбати тим самим якості надлюдини.
Роман Ф.М. Достоєвського «Злочин і покарання» є соціально-психологічним. У ньому автор ставить важливі соціальні питання, що хвилювали людей того часу. Своєрідність цього роману Достоевського полягає в тім, що в ньому показана психологія сучасної авторові людини, що намагається знайти рішення насущних соціальних проблем. Достоєвський разом з тим не дає готових відповідей на поставлені питання, але змушує читача задуматися над ними. Центральне місце в романі займає бідний студент Раскольников, що скоїв вбивство. Що його привело до цього страшного злочину? Відповідь на це питання Достоєвський намагається знайти шляхом ретельного аналізу психології цієї людини. Хто такий Раскольников? У чому він був прав і в чому помилявся? Злочин Раскольникова виявився реакцією на умови російської дійсності того часу. Петербург показаний у романі як брудне місто, де панують убогість і розпуста, де на кожному куті місця для пиття. Це світ принижених і ображених. Не дивно, що в таких умовах народжується злочин.
Тема «маленької людини» вперше була порушена у творчості О. С. Пушкіна («Станційний доглядач»), М. В. Гоголя («Шинель»), М. Ю. Лермонтова («Герой нашого часу»). Імена героїв добутків цих видатних письменників - Самсон Вирін, Акакій Акакієвич, Максим Максимич - стали загальними, а тема міцно увійшла в літературу. Ф. М. Достоєвський є не просто продовжувачем традицій у російській літературі, але стає автором однієї провідної теми - теми «бідних людей», «принижених і ображених». Тому творчість Достоєвського так цільне тематична. Достоєвський як би говорить своєю творчістю, що всяка людина, хто б вона не була, як би вона низько не стояла, має право на співчуття і жаль. Як і багато видатних російських письменників, Достоєвський уже в першому романі «Бідні люди» звертається до теми «маленької людини». Головний герой роману - Макар Девушкін - бідний чиновник, придавлений горем, нестатком і соціальним безправ’ям.
Тема «маленької людини» з’явилася продовженням традицій Пушкіна і Гоголя, «Станційного доглядача» і «Шинелі». «Бідні люди» Достоєвського те ж показують «маленьку людину». Визнання цей добуток одержав задовго до того, як був опублікований. У 1845 році Достоєвський вирішив прочитати тільки що закінчений роман Григоровичу. Піднесений Григорович показав рукопис Некрасову, ще тоді починаючому поетові. Некрасов відніс твір Бєлінському. Після прочитання той сказав: «Так ви розумієте що це ви таке написали?.. От служіння художника істині. Вам правда відкрита як художникові, дісталася як дарунок, цінуйте ж ваш дарунок і залишайтеся вірним і будете великим письменником».
Роман Ф. М. Достоєвського - це «психологічний звіт одного злочину», що зробив бідний студент Родіон Раскольников, який вбив стареньку-процентщицу. Однак у романі мова йде про незвичайний карний злочин. Це, якщо так можна виразитися, ідеологічний злочин, а виконавець його - злочинець-мислитель, вбивця-філософ. Він вбив лихварку аж ніяк не в ім’я збагачення і навіть не заради того, щоб допомогти своїм близьким: матері і сестрі. Цей злочин з’явився наслідком трагічних обставин навколишньої дійсності, результатом довгих і завзятих міркувань героя роману про свою долю, про долю всіх «принижених і ображених», про соціальні і моральні закони, по яких живе людство. Життя з’являється перед нами як клубок нерозв’язних протиріч. Усюди картини убогості, безправ’я, придушення людського достоїнства. На кожному кроці Раскольникову зустрічаються знедолені і гнані люди, яким нікуди дітися: СоняМармеладова, Катерина Іванівна і багато хто інші. Та і сам Раскольников виявився не в кращому положенні. Йому теж, по суті, нікуди піти. Живе він впроголодь, тулиться в жалюгідній комірці, схожій на труну, звідки його загрожують викинути на вулицю.