Теперішнє життя - поняття досить невизначене, для кожної людини різне. У всіх людей є свої цінності, свої ідеали. Кожна людина індивідуальна і у відповідності зі своїми поглядами, похилостями душі обирає для себе теперішнє життя й шлях до нього. Але часто, представлене здалеку й розпливчасто обкреслене, при досягненні таке життя виявляється зовсім іншим, не відповідним мріям. Довгий шлях збагнення, що ж таке це теперішнє життя, пройшли і герої роману «Війна і мир». Князь Андрій Болконський, наприклад, зневірився у людях, у сімейному житті, у вищому світі, так і не пізнавши тієї самої «істинності» у всьому, що оточує людину, поки вона вершить свій земний шлях. Як не дивно, війна навіть на свій лад відродила в ньому надію на знаходження істини, сенсу існування. Він у піднятому настрої, повний бойового духу відправився на військову службу. На жаль, знову не те!
Прекрасним джерелом для духовного вдосконалювання людини є російська класика другої половини XIX століття, що представлена письменниками тієї епохи. Тургенєв, Островський, Некрасов, Толстой - це лише мала частина тієї видатної плеяди російських письменників, які прославилися не тільки на батьківщині, але й здобули визнання в усьому світі. Їхні добутки стали класикою. Недарма письменника Толстого назвали «вчителем у житті і мистецтві». Розглядаючи творчість Льва Миколайовича Толстого, не можна не зупинитися на такому добутку, як «Війна і мир». Головною темою цього роману є героїчна боротьба російського народу із французькими загарбниками. Але поряд з головною темою Лев Миколайович поставив багато глобальних проблем і зобразив їх з такою глибиною, що цей роман можна назвати підручником життя. На які ж моральні питання Лев Миколайович дав відповіді?
Однією з найкрасивіших мов у світі є українська. Існує думка, що за своєю мелодійністю, милозвучністю вона поступається лише італійській. Можливо, з цим доречно було б посперечатися, та річ не в тому. Особисто я щиро пишаюся життєздатністю нашої рідної мови, що пройшла через віки крізь численні випробування, але збереглася у всій своїй красі та багатогранності. Протягом багатьох сторіч існування української нації чимало ворогів намагалися позбавити народ не тільки волі, але й знищити його власну мову, культуру, традиції. Руйнувалися храми, пам’ятки архітектури, знищувалися рукописи, але мова жила. З покоління в покоління передавалися твори народного епосу - билини, сказання, балади, пісні, в яких відтворилося історичне минуле українського народу, його героїчна боротьба проти поневолювачів.
Антитеза - основний ідейно-композиційний принцип романів Л. М. Толстого «Війна і мир» і Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання», закладений вже в їх назвах. Він проявляється на всіх рівнях художнього втілення: від проблематики до побудови системи персонажів і прийомів психологічного зображення. Однак у самому використанні антитези Толстой і Достоєвський часто демонструють різні методи. Джерела цього розходження в їх поглядах на людину. Творам Толстого і Достоєвського властива одна загальна особливість: їх назви неоднозначні, полісемантичні. Слово «війна», означає у «Війні і мирі» не тільки воєнні дії, не тільки події, що відбуваються на поле бою. Війна може відбуватися у повсякденному житті людей (згадаємо таку війну через спадщину графа Безухова), а також в їх душах. Ще більш насиченим у значеннєвому відношенні є слово «мир»: мир як антитеза війні і «мира» як спільність людей. Назвою остаточної редакції роману Л. М. Толстого стала «Війна і мир», тобто мир як антитеза війні. Але в численних чернетках і начерках Толстого є різні варіанти написання цього слова. Саме сполучення «війна і мир» ми можемо зустріти у О. С. Пушкіна в «Борисі Годунові»:
XX сторіччя принесло людству можливість усвідомлення себе єдиним цілим, або небачений раніше технічний прогрес. Але окрім цього саме воно породило нове жахливе явище - світові війни, трагедії вражаючого масштабу, що зачіпали відразу сотні мільйонів людей. Цілком природно, що це знайшло відображення у творчості багатьох письменників, особливо з тих країн, які безпосередньо брали участь у цих війнах.