«Злочин і покарання» Достоєвського, як і більшість творів цього автора, можна віднести до найбільш складних добутків російської літератури. Оповідання неспішне, але воно тримає читача у постійній напрузі, змушуючи вникати в скрупульозні психологічні вишукування автора. Достоєвський описує страшну картину життя людей у Росії середини XIX століття. У цей час багато хто почував себе розчарованим, загнаним і подавленим власним безсиллям і безправ’ям. У розкриття переживань однієї з таких пригноблених душ і заглиблюється автор. Він створює книгу про дворян, що розорилися, мешканцях темних кутів. До нього ніхто не писав таких книг, але для Достоєвського зміст роману був продиктований самою дійсністю.
Твір по роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання». Ф. М. Достоєвський - великий російський письменник, неперевершений художник-реаліст, анатом людської душі, жагучий поборник ідей гуманізму і справедливості. Говорячи про незаперечну геніальність Достоєвського, М. Горький порівнював його по силі зображальності і таланту із Шекспіром. Його романи відрізняються пильним інтересом до інтелектуального і психологічного життя героїв, розкриттям складної і суперечливої свідомості людини. Роман Ф.М. .Достоєвського «Злочин і покарання» - це добуток, присвячений історії того, як довго і важко йшла через страждання й помилки бентежна людська душа до збагнення істини. Для Достоєвського, людини глибоко релігійної, зміст людського життя полягає в збагненні християнських ідеалів, любові до ближнього. Розглядаючи із цього погляду злочин Раскольникова, він виділяє в ньому в першу чергу факт порушення моральних законів, а не юридичних.
Письменник Г. К. Андерсен затверджував, що казки - «блискуче, краще в світі золото, те золото, що блищить вогником в дитячих очках, дзвенить сміхом з дитячих вуст і-вуст батьків»; письменник з чарівним зором, під поглядом якого найпрозаїчніші речі перетворюються на казку: олов’яний солдатик, уламок пляшки, уламок штопальної голки, комірець, срібна монета, м’яч, ножиці і багато що інше. Кожна квітка, кожен вуличний ліхтар розповідали казкареві свою історію, а він передавав її дітям: про те, як бридке каченя перетворилося на прекрасного лебедя, а молода дівчина стала «принцесою на горошині»; про те, як король вийшов на прогулянку без плаття і маленький хлопчик гучно заявив: «Адже король - голий!»; про те, як Снігова Королева намагалася перетворити на шматок льоду серце маленького Кая. І про те, чому сіренький житель лісів - соловей - співає у сто разів краще за дорогоцінного штучного птаха.
Брати Вільгельм (1786-1859) та Якоб Грімм (1785-1863) вирішили підтримати німецьку культуру, «дати молоді та народові здорову поживу, від якої ніхто не відмовиться» - вони записували народні німецькі казки з уст різних оповідачів - чиновників, селян, дворян, підготували й видали кілька збірок народних казок. Брати Грімм були німецькими вченими, філологами, які досліджували фольклор та вивчали мову рідного народу. Брати Грімм почали створювати «Словник німецької мови» і своєю працею підтримували національний дух та рідну німецьку культуру. Одними з їх найвідоміших казок були «Білосніжка» і «Бременські музиканти». А хто з нас у дитинстві не чув казку про смішну «розумну Ельзу», таку далекоглядну і таку незугарну? Або про бременських музикантів? Хто не боявся за долю бідних, залишених у лісі хлоп’ят, що шукають дорогу за розсипаними по землі білими камінчиками? Хто не радів відважним витівкам хороброго кравця?
Твір за поезією «Грім» та оповіданням «Первінка». Микола Вінграновськии народився в місті Первомайську на Миколаївщині в селянській родині. І з дитинства відчував сильний зв’язок з оточуючей його красою природи. Багато письменників оспівують свій рідний край, виражають свою любов до нього, захоплюються його неповторністю. Одним з таких лисьменників є Микола Вінграновськии. У поезії «Грім» яскраво відтворена картина літної грози. Зазвичай грім лякає людей, але у цьому вірші грім показаний добрим дідусем, що допомагає дітям зібрати врожай обтрусити гілки слив, груш: