Теорія Родіона Раскольникова: «тварини тремтячі» і «право що мають»
Твір по роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання». Ф. М. Достоєвський - великий російський письменник, неперевершений художник-реаліст, анатом людської душі, жагучий поборник ідей гуманізму і справедливості. Говорячи про незаперечну геніальність Достоєвського, М. Горький порівнював його по силі зображальності і таланту із Шекспіром. Його романи відрізняються пильним інтересом до інтелектуального і психологічного життя героїв, розкриттям складної і суперечливої свідомості людини. Роман Ф.М. .Достоєвського «Злочин і покарання» - це добуток, присвячений історії того, як довго і важко йшла через страждання й помилки бентежна людська душа до збагнення істини. Для Достоєвського, людини глибоко релігійної, зміст людського життя полягає в збагненні християнських ідеалів, любові до ближнього. Розглядаючи із цього погляду злочин Раскольникова, він виділяє в ньому в першу чергу факт порушення моральних законів, а не юридичних.
Родіон Раскольников - людина, по християнських поняттях глибоко грішна. Мається на увазі не гріх вбивства, а гординя, нелюбов до людей, думка про те, що усі - «тварини тремтячі», а він, можливо, «право має». «Право має» використати інших як матеріал для досягнення своїх цілей. Тут цілком логічно згадати рядки О. С. Пушкіна, які співзвучні теорії колишнього студента Родіона Раскольникова: «Ми усі дивимося в Наполеони Двоногих тварин мільйони Для нас знаряддя одне…». Гріх вбивства, по Достоєвському, вторинний. Злочин Раскольникова - це ігнорування християнських заповідей, а людина, що у своїй гордині зуміла їх переступити, відповідно до релігійних понять, здатна на все. Отже, по Достоєвському, Раскольников робить перше - головний злочин - перед Богом, друге - вбивство - перед людьми, причому як наслідок першого. На сторінках роману автор докладно досліджує теорію Раскольникова, що привела його до життєвого краху. Теорія ця стара як світ. Взаємозв’язок між метою і засобами, які можуть бути вжиті для досягнення цієї мети, досліджувалися давно. Єзуїти придумали для себе гасло: «Ціль виправдує засоби». Власне кажучи, це висловлення також є й квінтесенцією теорії Раскольникова. Не маючи необхідних матеріальних можливостей, він вирішує вбити бабу Олену Іванівну, пограбувати її і дістати кошти для досягнення своїх цілей. При цьому, однак, він постійно мучиться одним питанням: чи має він право переступити юридичні закони? Відповідно до його теорії, він має право переступити через будь-які перешкоди, якщо для втілення в життя його ідеї («рятівної, може бути, для людства») це потрібно. Отже, «звичайна» або «незвичайна» людина Раскольников? Це питання його хвилює більше грошей бабусі. Достоєвський, зрозуміло, не згодний з філософією Раскольникова, і зрештою змушує відмовитися від неї і свого героя. Письменник йде тією ж логікою, за допомогою якої Раскольников прийшов до вбивства. Можна сказати, що сюжет має дзеркальний характер: спочатку злочин християнських заповідей, потім вбивство. Спочатку визнання вбивства, потім збагнення ідеалу любові до ближнього, щире каяття, очищення, відродження до нового життя.
Як же Раскольников зміг осягти помилковість власної теорії і відродитися до нового життя? Так само, як сам Достоєвський знайшов свою істину: через страждання. Необхідність, неминучість страждання на шляху збагнення сенсу життя, знаходження щастя - наріжний камінь філософії Достоєвського. Він любується стражданням, носиться з ним, по вираженню Разуміхіна, як курка з яйцем. Достоєвський, вірячи в спокутну, що очищає силу страждання, раз за разом у кожному добутку разом зі своїми героями переживає його, досягаючи тим самим дивної вірогідності у розкритті природи людської душі. Провідником філософії Достоєвського в романі «Злочин і покарання» є Соня Мармеладова, все життя якої - самопожертва. Силоміць своєї любові, здатністю перетерпіти будь-які страждання, вона піднімає Раскольникова до свого морального рівня, допомагає йому перемогти самого себе і відродитися. Філософські питання, над вирішенням яких мучився Родіон Раскольников, займали розуми багатьох мислителів, наприклад Наполеона, Шопенгауера. Ніцше створив теорію «білявої бестії», «надлюдини», якої все дозволено. Пізніше вона лягла в основу фашистської ідеології, що, ставши пануючою ідеологією третього рейха, принесла незлічимі нещастя всьому людству.
Тому гуманістична позиція Достоєвського, хоча й скована рамками релігійних поглядів автора, мала і має величезне суспільне значення. Достоєвський показав внутрішній, духовний конфлікт героя: раціоналістичне відношення до життя («теорія про надлюдину») вступає в протиріччя з моральним почуттям, з духовним «я». А людиною серед людей можна залишитися, якщо переможе духовне «я».
Хорошее сочинение? Тогда в закладки - » Теорія Родіона Раскольникова: «тварини тремтячі» і «право що мають» . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения: