Чи знайдеться у нас в Україні хоча б одна людина, яка не читала «Слово» о полку Ігоревім»? Мабуть, що ні. Належить ця пам’ятка давньоукраїнській нітературі XII ст. «Пісня про Роланда» зображує події VIII ст., але вперше була ніпйдена теж у XII ст., і належить до французького народного епосу. Перед ними - два факти з історії різних країн. Але вони мають однакову основу. Що ж об’єднує ці дві пам’ятки, що у них спільного, незважаючи на відстань у часі її у просторі? Маю глибоке переконання, що подібні пам’ятки в різних народів з’являються мо випадково. Здавалося б, несхожі народи, різні історичні події, але все-таки нони в чомусь подібні. У чому? Найперше, подібність їхня в тому, що вони при-і’ііячені уславленню ратних подвигів простого воїнства, які захищають свою ісмлю. «Слово…» нам розповідає про Ігорів похід проти половців для захисту Руської землі. «Пісня» розповідає про похід Карла Великого на Іспанію, і народне казання пов’язало цей похід з патріотичною боротьбою французів (франків) проти нашестя на Європу арабів.
Ми часто говоримо слова: спілкування, спілкуватися. А що це означає, якщо вдуматися? Поняття «спілкування» в психології уживається найчастіше стосовно міжо-собових контактів. Заглянемо в словник: Спілкування - це взаємодія два або декількох чоловік, які обмінюються інформацією або ж взаємодіють в практичній діяльності. Відомий філософ Л. Фейербах визначав значення спілкування таким чином: «Спілкування ушляхетнює і прославляє, в товаристві чоловік мимоволі, без жодного удавання тримає себе інакше, ніж наодинці». Мені здається, що спілкування - це не тільки взаємини, контакт між людьми, які пізнають один одного, обмінюються інформацією і переживаннями з метою взаєморозуміння і взаиморегулирования поведінки, але це і головна умова і спосіб існування і розвитку людей. Багато знаменитих людей говорять із цього приводу наступне:
Чимало вже минуло років з часу аварії на Чорнобильській АЕС, однак рани, завдані трагедією, не загоюються: скалічені людські долі, загублені життя, сплюндрована природа. Про жахливі наслідки катастрофи ми дізнаємося досить часто завдяки засобам масової інформації, зокрема, про згубний влив радіації на навколишнє середовище, що є причиною підвищення смертності населення від невиліковних хвороб. І крає серце біль за долю чарівного мальовничого краю - Чорнобильщини. Про місцевість цю розповідала мені мати, котра і юності під час студентських канікул гостювала у подруги нл Київщині, в невеликому місті Чорнобилі. Довелося побувати їй і на місці тоді ще не закінченого будівництва електростанції та молодого селища енергетиків Прип’яті. Згадувала вона про натхненні обличчя робітників, які з оптимізмом дивилися в майбутнє. Мріями, що буде воно щасливим…
Дорослі інколи бувають дуже дивними, вам так не здається? Вони сміються над смертю і купують кілограми пігулок в аптеці. Вони говорять, що життя прекрасне і плачуть ночами від безсилля щось змінити. їм наплювати на громадську думку, і вони постійно питають: «Як я виглядаю?». Вони люблять самоту і міцно стискають в руці мобільник. Вони вважають, що наш будинок - наша фортеця, і ночами бояться, що його висадять разом з ними. Вони упевнені, що абсолютно спокійні і тягнуться рукою до чергової сигарети. Вони шокують людей і бояться зайвий раз сказати нам «люблю». Вони не довіряють людям і, як мінімум, раз на тиждень плачуть кому-небудь у плече. Вони живуть сьогоднішнім днем і сміливо будують плани на завтрашній.
Одного дня ми з сім’єю проводили вихідний день на пляжі. Діти купалися в морі і будували замки на піску. Раптом вдалині показалася маленька старенька, її сиве волосся розвівалося на вітрі, одяг був брудним і обірваним. Вона щось бурмотіла про себе, підбираючи з піску якісь предмети і перекладаючи їх у сумку. Батьки покликали дітей і веліли триматися їм подалі від старенької. Коли вона проходила мимо, раз у раз нагинаючись, щоб щось підняти, вона посміхнулася не одній сім’ї, але ніхто не відповів їй на вітання. Багато тижнів опісля ми дізналися від рятувальників з цього ж пляжу, що маленька старенька все своє життя присвятила тому, щоб підбирати з пляжів друзки скла, якими діти могли порізати собі ноги. І нам стало дуже соромно за свою поведінку.