Протягом усієї творчості М. Горького цікавила людина, особистість, загадки її внутрішнього світу. Людські думки і і почуття, надії і мрії, сила і слабкість - все це знаходить висвітлення на сторінках п’єси М. Горького «На дні». Її персонажі - люди початку XX століття, епохи катастрофи старого світу і початку нового життя. Але вони відрізняються від інших тім, що суспільство відкинуло їх. Це ізгої, люди «дна». Страшне місце, де живуть Сатин, Актор, Бубнов, Васько Попіл і інші: «Підвал, схожий на печеру. Потовк - важкі кам’яні зводи, закопчені, зі штукатуркою, що обвалилася,». Чому мешканці нічліжки виявилися на «дні» життя, що привело їх сюди? Актора погубила пристрасть до алкоголю: «Раніше, коли мій організм не був отруєний алкоголем, у мене, старий, була гарна пам’ять… А тепер от… кінчено, брат! Усе кінчено для мене!». Васько Попіл був вихідцем зі «злодійської династії» і йому нічого не залишалося, як продовжити справу батька:
Твір по п’єсі М. Горького «На дні». Відкрити людині глибини її душі - цього домагається в тім або іншому ступені кожний письменник. Одна з основних, може бути, і головних цілей мистецтва є розкриття цієї таємниці. Особливо це властиво російській літературі з її найглибшими морально-філософськими коріннями. Проблему добра і зла, сили і слабкості людини намагалися вирішити великі розуми - Пушкін, Толстой, Достоєвський. М. Горький зіштовхнувся із цією проблемою дуже рано. Уже на самому початку оповідання «Стара Ізергіль» молодий письменник ділить людей на «старих з дитинства» і «юних, які люблять». Це дуже важливо для Горького. Яскраві, сильні люди завжди були привабливі для нього. Один лише холодний розум без молодого серця не дає людині щирої сили. Такий Ларра - герой першої легенди. Але гордості, впевненості у своїй перевазі недостатньо для щастя. Це не сила Ларри, а слабкість. У розумінні Горького лише гаряча любов до людей, до своєї справи, до рідної землі дає людині твердість духу. Данко, що жертвує собою заради інших, сильніше Ларри. У зв’язку з цім, виникає найважливіше питання: як сильна людина ставиться до навколишніх?
П’єса М. Горького «На дні» була написана у 1902 році, у переломний момент для історії Росії. Автор вводить у російську літературу нового героя - люмпена, босяка, але розповідає про нього по-новому. Тема людей «дна» не нова для російської літератури: Гоголь, Достоєвський, Гіляровський зверталися до цієї теми. Сам Горький відзначав, що п’єса виявилася підсумком його майже двадцятилітніх спостережень над світом «колишніх людей». Похмурий побут костилєвської нічліжки зображений Горьким як втілення соціального зла. Автор описує цей притулок убогих і «сірих»: підвал, схожий на печеру, кам’яні зводи, закопчені, зі штукатуркою, що обвалилася. Під зводами костилєвського підземелля виявилися люди всілякого характеру і соціального стану. Кожний з них наділений своїми, індивідуальними рисами. Тут і робітник Кліщ, що живе надією на повернення до чесної праці, і злодій Васько Попіл, що жадає правильного життя, Актор, поглинений спогадами про свою колишню славу, Настя, що жагуче рветься до теперішній, великій любові.
Вона скорилася долі, заради дітей пішла на панель, але внутрішньо протистоїть цьому світу, внутрішньо, як з’ясовує Раскольников, вона не скорилася. Виявляється, зберегти в собі іскру людського їй допомагає віра в Бога, Євангеліє. Раскольников зрозумів це не відразу. Він намагається допомогти і їй, захистити її. Але йому поступово стає ясно, що не він Соні, а Соня допоможе йому в ситуації, у яку поставило його скоєне і поки приховуване вбивство. До речі, саме Соні першої він і розказує про те, що скоїв вбивство. Соня ж допомагає йому зберегти і врятувати душу, допомагає не перейти в табір бездушних самовдоволених ґвалтівників, а залишитися серед тих, «що гинуть за велику справу любові», як це зробив син Божий - Ісус Христос. Відзначимо не дуже помітну, але важливу обставину: Соня була подругою вбитої Раскольниковим Лізавети. За що наздогнала її раскольниковська сокира? Зрозуміло за що. Це вичерпно пояснили безіменні студент і офіцер, більярдну розмову яких випадково підслухав Раскольников. Вони все довели, як двічі два - чотири. До речі, саме молоді офіцери і студенти пізніше увійдуть у численні революційні організації. І їхніми жертвами стануть такі, як Лізавета. Образ забитої жорстоким відношенням сестри, майже юродивої, лагідної і покірної Лізавети ясніше всього пояснює, що будь-яка людина все ж таки не воша, як трактує Раскольников вбиту їм стареньку- кровопивцю. І Раскольников робить висновок, що він не бабу вбив, а себе вбив, свою душу, людину в собі, тобто щось головне, морально відповідальне перед собою, своєю совістю. Тому, зробивши лиходійство, він біжить від людей, розуміючи, що став іншим, далекою їм істотою. Теорія Раскольникова, що заради щастя усього людства можна допустити «маленьку» нелюдськість, грішить або, скоріше, страждає великою нелюдськістю. Арифметичні розрахунки не можуть перетворити зло в добро. Раскольников вважав, що ціль виправдує засоби, але вже на початку його діянь відповідно до цього принципу засоби відразу ж грубо перекреслили усі його прекраснодушні цілі.
Люди повинні пам’ятати, що природа - це не просто дім, в якому ти живеш, це те, що живе поряд з тобою, можливо, не схожим на людське, але повнокровним життям. Геніальна поетеса Леся Українка зрозуміла цю істину - і перед очима живими картинами постали чудові місячні ночі, лісові хащі, глибини прозорої води, лугові тумани. І вся ця лісова, водяна, польова сила прийшла до неї, щоб письменниця увіковічила їх, дала безсмертя. Як удова мережка, заткана зірками на срібній основі, з’явилась «Лісова пісня» - твір, що викликав подив і зачудування сучасників, що зачаровує і хвилює нащадків. Особливо яскраво постає в драмі-феєрії образ природи як супутника людського життя. Поява людини викликає тривогу серед мешканців лісу й озера. Русалка, почувши, що «тута мають хижку будувати», висловлює свій гнів і погрожує: