Жінка… Дружина, мати, сестра, наречена, дочка, невістка… Кожна з них, несучи на собі тягар моральної відповідальності за благополуччя рідних і близьких людей, сама часто залиша-іться наодинці зі своїми складними проблемами: незахищеністю, залежністю від різних життєвих обставин, пресом соціальної нерівності, побутових забобонів, сімейної тиранії. Продовжуючи й творчо розвиваючи традиції Т. Шевченка у змалюванні нелегкої, часом трагічної, жіночої долі, 1. К. Карпенко-Ка-рий розповів у драматичних творах про життя й проблеми жіноцтва своєї доби - середини XIX - початку -XX століття. Зображуючи своїх Харитин, Софій, Варок, драматург щиро вболівав за їхню тяжку життєву дорогу і запитував у себе й у суспільства: «Хто винен?» Це актуальне на той час соціально-політичне питання письменник переносить у площину побутових відносин, часто зумовлених як моральними, так і суспільними чинниками.
Драматургічна спадщина І. К. Карпенка-Карого - це самобутнє й цікаве явище в історії вітчизняної театральної культури. Невмирущу славу принесли митцеві його сатиричні комедії: «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта». Сюди ж належить і комедія «Мартин Боруля», яка піднімає важливі морально-етичні проблеми і цим самим стає в ряд безсмертних творів. Драматург високо підносив роль сміху як засобу боротьби з людськими вадами. Дійсно, сміх- могутня зброя: те, над. чим посміялися, втрачає свою значимість і з кумира перетворюється на предмет кепкування. Сміх примушує кожного з нас критично подивитися на. себе і. прагнути позбавитись тих чи інших недоліків у своєму характері.,
У п’єсі І. Карпенка-Карого «Сто тисяч» виведені два основних образи. Перший - це ненажерливий сільський глитай Герасим Калитка, що увібрав у себе найгірші риси вдачі: грубість, жадобу, скнарість, гонитву за наживою. У цьому образі автор показав тих, хто із соціальних низів видерся на вищий щабель і на чужім нещасті влаштував свій добробут. Другий - це копач Бонавентура, який щодалі більше опускається на соціальне дно. Бонавентура не може пристосуватися до нових умов. Та він, мабуть, і не збирається цього робити. Він живе у якомусь своєму світі, незрозумілому для інших. Живе своїми мріями, його зовсім не бентежить те становище, в якому він опинився. Не дає йому спокою тільки один предмет - Боковенька. Бонавентурі здається, що саме там за одному йому зрозумілими прикметами він відшукає скарб. А викопані гроші він мріє витратити не на побутові потреби, а на мандрівку до Парижа. Він навіть вміє «балакати» по-французьки.
Першою п’єсою, що вийшла з-під пера Карпенка-Карого після того, як він позбувся «гласного нагляду», була комедія «Гроші», написана в 1889 році. Минуло майже три десятиліття, як у Росії скасували кріпацтво, і в житті села сталися суттєві зміни. Поміщики, що втратили безмежну владу над селянами, важко пристосовувалися до нових умов, бо не звикли думати й працювати. їхні маєтки часто занепадали й перекуповувалися людьми з грошима, які набували дедалі більшої сили. Саме слово «гроші» найчастіше звучить у п’єсі. «Гроші - всьому голова», - ці слова головного персонажа комедії «Сто тисяч» Калитки були гаслом часу.
Твір по комедії І. Карпенка-Карого «Сто тисяч». Жадоба до матеріального збагачення завжди призводила до духовного зубожіння. Цю аксіому доводили і Бальзак, і Мольєр, і багато інших майстрів художнього слова. Не лишився осторонь і український драматург Іван Карпенко-Карий. У комедії «Сто тисяч» він зобразив характери, які у погоні за грошима забули про основи основ людського буття - моральні принципи. Таких героїв у п’єсі двоє: Герасим Калитка і кум його Савка. Проте, попри спільну в житті мету - здобуття грошей, - якими різними є ці персонажі! У першу чергу, мотиви для збагачення у кожного з них - різні. Першою і центральною фігурою п’єси є багатій Герасим Калитка. Він не знаходить собі місця, прагнучи розширити свої земельні володіння: