В ессе «Проблеми театру» Фрідріх Дюрренматт стверджував, що найбільш вдалою формою для висвітлення конфліктів сучасності є трагікомедія. Ґротескні перебільшення, балаганні жарти та несподівані парадокси властиві трагікомедії, дозволяють, на його думку, зобразити не лише справжню природу світу та людини, але й показати механізми несправедливості. «Ґротеск - одна з великих можливостей бути точним», - казав він. Отже, не випадково його найкращу п’єсу «Гостина старої дами» написано саме в такому жанрі. Багато письменників у своїх творах намагалися розкрити причини перетворення звичайної людини на вбивцю. Але важко назвати хоч один твір, де це відбувається не з однією людиною, а одразу з усіма мешканцями цілого міста. Ф. Дюрренматт у своїй п’єсі намагається зрозуміти саму здатність людей приймати злочин за норму, розкриває соціальні та психологічні причини, що пояснюють інертність або відверте сприяння злу.
Твір по оповіданню Габріеля Гарсіа Маркеса «Стариган із крилами». Хто може однозначно розрізнити, де закінчується абсурд реальності, а де починається фантазія будь-якого письменника? З одного боку, життя настільки різноманітне, що в ньому можуть бути надзвичайні збіги обставин чи просто ситуації, що не вкладаються у звичні рамки, а з іншого, - Хіба свідомі пись-менники-реалісти завжди дотримувалися лише фактів? Художнє слово тим і відрізняється від документа, що там завжди можна знайти певне узагальнення, реалістичні твори спо-кійно можуть містити в собі символічний зміст, але є ще питання, що саме вважає реальністю митець. Для атеїста Бог - вигадка, для віруючого - частина дійсності. Крім того, не слід плутати реалізм зображуваного факту з реалізмом ідеї: вони часто-густо не співпадають. Стовідсотково символічні твори можуть напрочуд влучно відобразити реальні тенденції та сутність явищ, або навпаки: зовні реалістичні можуть виявитися відвертою брехнею.
Твір за п’єсою Ежена Йонеску «Носороги». Життя людей сповнене проявів, які при уважнішому розгляді можуть здатися нелогічними чи навіть абсурдними. Особливо це вражає, коли йдеться про явища суспільного життя, коли кожна окрема людина діє за законами особистої логіки, а в поєднанні виходить щось майже безглузде. Глобальні політичні експерименти XX сторіччя неодноразово закінчувалися трагедіями цілих народів, вони здійснювалися на очах письменників, що бачили протиріччя між ідеями та їх втіленням, і були свідками того, як великі маси людей, об’єднавшись, робили речі, не сумісні зі здоровим глуздом, які ніколи не вчинили б поодинці, а потім наївно жахалися і твердили, що всі вони нічого не знали і не розуміли.
Найвидатнішим представником так званого «втраченого покоління» не випадково вважається Ернест Хемінгуей. Життєвий досвід його був різноманітним, він був учасником Першої світової війни, враження від якої стали його першим університетом життя і відбилися на усій його творчості (у багатьох, особливо ранніх його творах, відчутні автобіографічні моменти). Хемінгуей довго працював журналістом, був свідком великої економічної кризи та іншої, гре-ко-турецької, війни, а також відвідав багато різних країн. Вія порівняно мало жив у США і мало писав про цю державу, громадянином якої був. Не випадково у більшості романів Е. Хемінгуея дія відбувається десь у Європі, Америка для цього письменника була втіленням деградації людства. У ранніх творах неодноразово звучить тема втечі з США у пошуках спочатку ідеалів, а потім - лише забуття.
Твір за романом Уласа Самчука «Марія». У житті, як на довгій ниві - все трапляється. Перед нами розгортається епопея життя головної героїні однойменного роману «Марія». У. Самчук навмисне показує її життя читачеві від першого дня появи на світ. Народилася вона щасливою дитиною. У неї були люблячі, лагідні батьки. Але життя - це, як правило, синтез білих і чорних кольорів, щасливих і нестерпно болючих днів. З наглою смертю батьків Марію захоплює в свої лабети тяжка сирітська доля. Та зустрілися, на щастя, добрі люди, які захистили від біди, дали роботу і прихисток.