Зв’язок релігії та естетики в романі П. Загребельного «Диво»
П. Загребельний Народився в с. Солошине на Полтавщині. Навчався у військовому училищі. У 17 років добровільно пішов на фронт, був тяжко поранений, майже три роки перебував у фашистських концтаборах. Працював у радянській військовій місії в Західній Німеччині. З 1946 р. - у колгоспі рідного села. Після закінчення філологічного факультету Дніпропетровського університету був кореспондентом обласної газети. Згодом став завідувачем прози в редакції журналу «Вітчизна», був головним редактором газети «Літературна Україна». З 1964 р. - відповідальний секретар правління Спілки письменників України; у 1979- 1996 рр. - перший секретар правління СПУ.
Прозаїк. Автор багатьох романів, зокрема історичних. У творах на історичну тематику намагається показати відомих діячів передусім як особистостей, що возвеличилися не іменами, а ділами. Найвідоміші твори П. Загребельного: «Європа45» (1959-1961), «День для прийдешнього» (1964), «Диво», «Смерть у Києві» (1973), «Первоміст» (1972); «Євпраксія» (1975), «Роксопана» (1980), «Я, Богдан» (1983) та ін. Півтори тисячі років стоїть на древніх пагорбах красень Київ - столиця моєї рідної України. її древні архітектурні споруди чарують своєю неповторною красою. Такою прекрасною пам’яткою є золотоверхий Софіївський собор. Його не могли зруйнувати ні орди нападників, ні стихійні лиха, ні німецькі бомби. Бо це не просто архітектурна споруда, а витвір людської душі, розуму і натхнення. Саме Софія Київська стоїть в центрі роману Павла Загребельного «Диво».
Над багатьма складними питаннями б’ється в романі зодчий Сивоок, якому випало здійснити згодом великий творчий подвиг - вимріяти і подарувати людям диво дивне землі Руської - Софію Київську. Не просто розвивалися стосунки Сивоока з хрестом. Саме цю ознаку християнської релігії носив на собі отой чоловік, що вбив діда І’одима. Довгу путь пройшов хлопець від язичника до християнина, але так однозначно й не вирішив; ким він є насправді?… «Скільки іолота…», - каже Сивоок, потрапивши до Києва, де особливо його вразила церква Богородиці. Поступово юнак прозріває, вивищується н людину, соціально більш зрілу за інших. Він нарешті збагнув лри-чинно-наслідкову природу речей, їхню обов’язкову взаємозв’язаність. Своє світобачення, своє розуміння суті мистецтва, наріжним каменем якого повинна бути правда, - все це притаманне Сивоокові. За іадумом Ярослава Мудрого збудує зодчий Сивоок Софію Київську, Іііиного якій не було собору в усій північній півкулі. Гине Сивоок, гине і Гордій Отава - вітчизняний мистецтвознавець, але вже під час Другої світової війни. Отава навідріз відмовляється віддати фрески Софії Київської в німецький музей. Продовжує справу батька Борис Отава - представник нового покоління вчених. Софія Київська для нього святиня, символ надбання українського народу.
На мою думку саме Софіївський собор є символом духовності і нодночас прекрасним витвором мистецтва, який передається як дорогоцінна естафета від покоління до покоління.
Понад тридцять років ішов Сивоок і ірким шляхом до пізнання майстерності. Він відкрив для себе найголовніше: «Що і мистецтво?» Це могутній голос народу, то лунає з уст умільців. «Я - сопілка в успіх мого народу», - говорить Сивоок. Довгі поневіряння у візантійському полоні завершилися для Сивоока усвідомленням протиріч між бідними і багатими. Тому до нього на будівництво собору йшли «босі, без шапок, бідні, обірвані, він учив, працював в жив разом з ними». Приступаючи до спорудження собору в Києві, Сивоок задумує щось велике і незвичне. У його уяві собор стояв як образ його землі, образ, пролітаючий, мов зітхання вітру в осінньому листі. Цю церкву як символ краси рідної Вітчизни митець вимріював усе киття. Тепер зародилося в ньому щось ніби рослинне - мов рослини квітками і листями, він тепер жив і промовляв до людей тільки бар, вами, і все для нього вкладалося в мову барв. Хотів упіймати в барв й показати людям усе на світі: дівочий спів, пташиний політ, блиман.’ ня зірок з чистого неба і сонце, сонце.
- «Написано фресок многоличних двадцять і п’ять, на них же постатей сто п’ятдесят і чотири майже в повний людський зріст, фресок одноличних на весь зріст написано двісті і двадцять, а поясних - сто і вісімнадцять. Підлога з різного каменю. Він змальовує осінній сонцеворот у пишності золотистих лісів, в щедрості ланів, у буйношах людської плоті».
Хорошее сочинение? Тогда в закладки - » Зв’язок релігії та естетики в романі П. Загребельного «Диво» . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения: