Петербург Ф.М. Достоєвського (варіант 1)
Ти повернувся сюди, так ковтай же скоріше риб’ячий жир ленінградських річних ліхтарів. Дізнавайся ж скоріше грудневий день, де до лиховісного дьогтю підмішан жовток.
О. Мандельштам
Петербург займає важливе місце у добутках Ф.М.Достоєвського. Сам письменник вчився у цьому місті і провів там більшу частину свого життя, У своєму романі «Злочин і покарання» Достоєвський не описує архітектурну красу міста, та й у цілому приділяє небагато уваги його зовнішньому вигляду. Зате письменник прекрасно передає саму атмосферу міста, відчуття людей, що живуть у ньому. Здавлений простір кварталів, що примикають до Сінної площі, темні двори, чорні сходи - такий Петербург Раскольникова. Герой просто не помічає міста, він занадто поглинений своїми важкими думками. Йому знаком тільки такий Петербург: «…духота, штовханина, усюди вапно, ліси, цегла, пил і той особливий літній сморід, настільки знайомий кожному петербуржцю». Характерно, що духота скрізь у цьому місті - і в кімнаті Раскольникова, і в кімнаті Соні, і в шинку, де головний герой зустрічає Мармеладова.
У романі «Злочин і покарання» Достоєвський показав життя у Петербурзі «маленької» людини, задавленої убогістю. Адже в добутку навіть не згадується знаменитий Невський проспект - бідноті там немає місця. А де живуть знедолені? Ми бачимо, як, одержавши від Олени Іванівни гроші, Раскольников направляється в розпивочну, розташовану в якімсь підвалі. Огидна їжа, сморід, «і все це до того просочене винним запахом, що, здається, від одного повітря можна за п’ять хвилин зробитися п’яним». Тут же звучать розпачливі слова Мармеладова, чиє життя загублене убогістю і пияцтвом: «А коли не до кого, коли піти більше нікуди?». Дійсно нікуди, тому що умови, у яких живуть ці люди, чи навряд можна назвати нормальними. Мармеладови живуть у дохідному будинку. Що являв собою побут цієї сім’ї? Маленькі закопчені двері вели в кімнату десяти кроків довжиною. По всій кімнаті розкидана дитяча білизна, що опромінює недогарком свічі. Обстановка кімнати дуже бідна: два стільці, обдертий диван, неприкрашений кухонний стіл і ліжко, відгороджене рваним простирадлом. А от як описує Достоєвський житло Родіона Раскольникова: «Малюсінька кімнатка, кроків шість довжиною, що мала самий жалюгідний вигляд…і до того низька, що мало-мало високій людині ставало в ній моторошно». Раскольников живе в комірці, «яка походила більше на шафу, чим на квартиру». Тому не дивно, що лежачи там годинами, він виношував у собі думку про вбивство. «А чи знаєш, що низькі стелі і тісні кімнати душу і розум тіснять!» - говорить він Соні. Лише раз, як у тумані, виникає Петербург перед Расколъниковим: «Непоясненим холодом віяло на нього від цієї чудової панорами. Духом німим і глухим повна була для нього ця пишна картина…».
Тут Петербург вже виступає як самостійний персонаж, винуватець драм, що розігруються, ворожа людям сила. В описі Петербурга і живучих у ньому людей у Достоєвського важлива кожна деталь. І навіть часто згадувані автором «Злочину і покарання» жовті кольори не випадкові. Жовті шпалери і меблі жовтого дерева у кімнаті старої процентщиці, жовтуваті шпалери у кімнаті у Соні, «меблі з жовтого відполірованого дерева» у кабінеті Порфирія Петровича, перстень із жовтим каменем на руці Лужина, жінка-самогубець із жовтим випитим обличчям, жовта особа Мармеладова (його ми зустрічаємо на сторінках добутку «з набряклим від постійного пияцтва жовтим, навіть зеленуватим обличчям»)… Як правило, ці кольори асоціюються із хворобою. Його часте згадування в романі створює загальне нездорове тло, говорить про хворобливу безвихідність. А яким бачиться у фантастичному сні Раскольникова пригород? Це великий шинок, де завжди «…репетували, реготали, лаялися, так бридко і сипло співали…». Але адже реальність нітрохи не краще: Соня Мармеладова, роздавлений копитами коня Мармеладов.
У своєму підході до зображення Петербурга Ф. М. Достоєвський близький до М. В. Гоголя. У останнього ми зустрічаємо тих же «маленьких» людей. І в Петербурзі Гоголя ми бачимо ті ж похмурі «сірі, жовті і брудно-зелені будинки». Але чи таке дійсно безвихідне життя у цьому місті? Невже у цих людей, яких «середовище заїло», немає ніякого виходу? У душі героя «Злочину і покарання» і в душі самого письменника - мрія про місто, яке створене для щастя людей. Про це думає Раскольников, ідучи на вбивство: «Він навіть дуже було зайнявся думками про устрій високих фонтанів і про те, як би вони добре освіжали повітря на всіх площах». Мені здається, що саме віра в Петербург майбутнього як у місто світле, свіже, у якому ніщо не тіснить розум і душу, змусила Достоєвського показати у своєму романі це місто таким, яким ми його побачили. Якщо кращою буде доля людей, що живуть у Петербурзі, то і атмосфера у місті буде іншою.
Хорошее сочинение? Тогда в закладки - » Петербург Ф.М. Достоєвського (варіант 1) . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения: