Такі люди приносять світло (творчість Ганни Ахматової)
Ганна Ахматова. Тепер кожна культурна людина вимовляє це ім’я з великою повагою. Але чи завжди так було? Давайте згадаємо початок шляху поетеси. Її перші вірші з’явилися в Росії у 1911 році в журналі «Аполлон», а вже у наступному році вийшов і поетичний збірник «Вечір». Майже відразу ж Ахматова була поставлена критиками у ряд самих великих російських поетів. Увесь світ ранньої, а багато в чому і пізньої лірики Ахматової був пов’язаний з О. Блоком. Муза Блока виявилася повінчаною з музою Ахматової. Герой блоківської поезії був самим значним і характерним «чоловічим» героєм епохи, тоді як героїня поезії Ахматової була представницею іншої, «слабкої» половини роду людського. Саме образам Блоку багато чим зобов’язана героїня ахматівської лірики. Ахматова у своїх віршах є в нескінченній розмаїтості жіночих доль: коханки і дружини, вдови і матері… Ахматова показала у мистецтві складну історію жіночого характеру епохи, її джерела, ламання, нове становлення. От чому у 1921 році, у драматичну пору свого життя, а також життя навколишніх людей, Ахматова написала перейняті духом відновлення рядки:
- Усе розкрадено, віддано, продано,
- Чорної смерті миготіло крило,
- Все голодною тугою згризено -
- Отчого ж нам стало світле?
Так що десь у чому Ахматова була і революційним поетом. Але вона завжди залишалася і поетом традиційним, що поставив себе під прапори російської класики, насамперед, Пушкіна. Освоєння Ахматовою пушкінського світу тривало все її життя. Є центр, що як би зводить у собі увесь інший світ поезії, виявляється основним нервом, ідеєю і принципом. Це кохання. В одному зі своїх віршів Ахматова називала кохання «п’ятою порою року». Почуття кохання, вже по своїй природі, тобто саме по собі гостре і надзвичайне, одержує ще і додаткову гостроту, проявляючись у граничному, кризовому вираженні - зльоту або падінні, першої зустрічі або розриву, що відбувся, смертельної небезпеки або смертельної туги. Тому Ахматова так тяжіє до ліричної новели з несподіваним, часто примхливим кінцем психологічного сюжету («Місто згинуло», «Новорічна балада»). Звичайно її вірші - початок драми, або тільки її кульмінація, або ще частіше фінал і закінчення. І тут вона опиралася на багатий досвід російської поезії - і не тільки поезії, але й прози:
- Слава тобі, безвихідний біль!
- Помер вчора сіроокий король…
- А за вікном шелестять тополі:
- «Немає на землі твого короля…»
- Вірші Ахматової наповнені особливою стихією любові-жалості:
- О ні, я не тебе любила,
- Палила солодким вогнем.
- Так поясни, яка сила
- У сумному імені твоєму.
Світ поезії Ахматової - світ трагедійний. Мотиви лиха, трагедії звучать у віршах «Наклеп», «Остання», «Через 23 роки» і інших. У роки репресій, найтяжких випробувань, коли її чоловіка розстріляють, а син опиниться у в’язниці, творчість стане єдиним порятунком, «останньою волею». Муза не покинула поета, і вона написала великий «Реквієм». Ахматова затвора у дуже складний час, час катастроф і соціальних потрясінь, революцій і війн. Поетам у Росії в ту бурхливу епоху, коли люди забували, що таке воля, часто доводилося вибирати між вільною творчістю і життям. Але, незважаючи на всі ці обставини, поети як і раніше продовжували творити дива: створювалися безсмертні рядки, прекрасні добутки. Джерелом натхнення для Ахматової стали Батьківщина, Росія, зганьблена, принижена, але від цього вона стала ще ближче і рідніше. Ганна Ахматова не змогла виїхати в еміграцію, тому що вона знала, що тільки в улюбленій Росії може творити, що саме в Росії потрібна її поезія:
- Не з тими я, хто кинув землю
- На розтерзання ворогам…
Трагічна мужність звучить у цих рядках, якась безвихідна любов до своєї Росії. Я гордий, що була і є у російської поезії Ганна Ахматова. Такі люди залишають на землі невгасиме світло.
Хорошее сочинение? Тогда в закладки - » Такі люди приносять світло (творчість Ганни Ахматової) . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения: