Відношення Ганни Ахматової до О.С. Пушкіна
Доля нагородила Ганну Ахматову щасливим дарунком. Її зовнішній вигляд - «царський профіль» - чітко і красиво виражав особистість. Але Бог обдарив Ахматову не тільки зовнішньою красою, а і щиросердечною. Ганна Ахматова - великий поет і лірик! Ранньої Ахматової не було. Перед читачем з’явився зрілий поет із твердо вибраною позицією. У своїй поезії Ахматова сперечалася з усіма своїми поетами-сучасниками. І суперечка ця виявилася надзвичайно плідною для російської поезії. У її ранньому розвитку величезну роль зіграв О. С. Пушкін, вона як би почала з висот, досягнутих поетом. Ганна Ахматова схилялася перед поезією Пушкіна. Для неї як Пушкін, так і його поезія були ідеалом:
- Смаглявий отрок бродив по алеях,
- У озерних сумував берегів,
- І сторіччя ми плекаємо
- Ледве чутний шелест кроків.
- Голки сосен густо і гостро
- Устеляють низькі пні…
- Тут лежала його треуголка…
Один раз у розмові Ганна Андріївна висловила парадоксальну, але найцікавішу думку. На її думку, відомі прозаїчні уривки Пушкіна («Гості з’їжджалися на дачу», «На початку 1812 року», «Надінька» і інші) зовсім не уривки, а закінчені добутки. Вони так і задумані були споконвічно. У них Пушкін висловив все що хотів. Можна погодиться із цим, можна сперечатися. Але одне безсумнівно: це твердження кидає світло на поетику самої Ахматової. На її любов до коротких конструкцій. На її впевненість у тім, що між рядами тісних строф відкривається гарний світ переживань і яскравих вражень. У її поезії чітко видний «скульптурний» лаконізм, що протистоїть «вировому» початку символістської поезії. Перед нами відкриваються великі значеннєві обрії, що оточують слово. У віршах Ахматової затверджується благоговіння перед пушкінськими висотами, перед їх нетлінним і вічним сяйвом. Ганна Ахматова - яскрава зірка, що зайнялася на обрії російської літератури і своїм сяйвом освітила і скорила багато сердець. Пушкінські традиції у творчості Ахматової підняли її до неосяжних висот досконалості. Відданість пушкінської лінії у російській літературі, захоплюючу пам’ять про самого поета Ганна Ахматова добре виразила у віршах, написаних у 1942 році в Ташкенті:
- Постукайся кулачком - я відкрию.
- Я тобі відкривала завжди,
- Я тепер за високою горою,
- За пустелею, за вітром і спекою,
- Але тебе не покину ніколи…
Це освідчення в коханні геніальної поетеси до геніального поета.
Хорошее сочинение? Тогда в закладки - » Відношення Ганни Ахматової до О.С. Пушкіна . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения: