Соціальний протест у романі Ф.М. Достоєвського «Злочин і покарання»
Роман Ф.М.Достоєвського «Злочин і покарання» був надрукований в 1866 році. Це роман про сучасну Росію, що пережила епоху найглибших соціальних зрушень і моральних потрясінь, роман про сучасного героя, що вмістив у груди свої всі страждання, боль, рани часу. Уже на самому початку цього добутку ми дізнаємося, що його головний герой - бідний студент Раскольников «спокусився» на якусь справу, що є «новий крок, нове власне слово», що місяць назад у нього зародилася «мрія», до здійснення якої він тепер близький. «Дивна думка була у його голові, як з яйця курча». І раптом почута у трактирі розмова студента з офіцером про «дурну, безглузду, незначну» стару процентщицю. Вбий бабу, візьми її гроші. Візьми не собі - для тих, що гинуть, вмираючих від голоду і пороку, і буде відновлена справедливість. Саме ця думка і була у свідомості Раскольникова. Підтвердженням цьому служить його стаття «Про злочин». Раскольников приходить до думки про те, що в ім’я ідеї, в ім’я справедливості пролиття крові може бути виправданим, навіть необхідним.
Відвідування старої процентщиці тільки ще більше переконує його в цьому. Холодно і неупереджено переказує Раскольников свою статтю Порфирію Петровичу. Але той розуміє: «У безсонні ночі і у нестямі вона замишлялася, з підняттям і стуком серця, з ентузіазмом подавленим». Думка Раскольникова народжується як відповідь на дійсність. Вона розвивається під впливом обстановки, що оточувала головного героя роману і подібних йому людей. У романі приділено досить багато уваги опису цієї обстановки. Родіон Раскольников живе в «малюсінькій кімнатці», що мала «самий жалюгідний вигляд зі своїми жовтенькими, курними й усюди відсталими шпалерами». Ця кімната, довжиною в шість кроків, до того ж «до того низька, що мало-мало високій людині ставало в ній моторошно». Раскольников живе в комірці, «яка походила більше на шафу, чим на квартиру». Тому не дивно, що лежачи там годинами, він виношував у собі думку про вбивство. «А чи знаєш, що низькі стелі і тісні кімнати душу і розум тіснять!» - говорить він Соні. Не випадково і Мармеладов у розпачі говорить, що крім розпивочної йому нікуди піти. Адже він живе у повній убогості. Кімната десяти кроків довжиною, у якій розкидана дитяча білизна, де стоять два стільці, обдертий диван, неприкрашений кухонний стіл і ліжко, відгороджене рваним простирадлом, - от житло сім’ї Мармеладових. Похмурий і сам Петербург. «…Духота, штовханина, усюди вапно, ліси, цегла, пил і… особливий літній сморід, настільки знайомий кожному петербуржцю» - так описує Достоєвський атмосферу, що панувала у місті.
Раскольников не може упокоритися з таким життям. Негідник той, хто до всього звикає, все приймає, з усім упокорюється. А не негідник - бунтар, що руйнує, що змітає все на своєму шляху. Це теж елемент теорії Раскольникова. Для незвичайної, «неслухняної» людини не існує перешкод. Тому він вважає потрібним будь-що зважитися хоч на що-небудь, або… смерть. Але Раскольников хоче «діяти, жити і любити!». І все ж таки не власна бідність, не нестаток і страждання сестри і матері найбільше терзають Раскольникова. Його протест дійсно можна назвати соціальним, тому що в його основі - співпереживання горю сестри і матері, нещастю збезчещеної дівчинки, стражданням Сонечки і всієї її сім’ї. Це протест проти безглуздості їхнього життя, убогості, пороку, а також проти слабості і недосконалості людини. Саме тому прийняти цей світ однаково для Раскольникова відмові від життя. І єдиний вихід головний герой роману бачить у тім, щоб стати вище цього світу, його моралі, звичаїв, переступити загальновизнані моральні норми.
Ідея Раскольникова полягає в тому, щоб «зламати що треба, раз назавжди». Тому він і запитує себе: «Чи тварина я тремтяча або право маю?..». Здавалася б, досить логічна і добре вибудувана теорія. Але на практиці вона терпить крах, приносячись страждання і зрештою каяття головному герою роману. Тим самим Достоєвський говорить, що не може зло, нехай навіть стосовно марної баби, бути покладене в основу благодіяння. Покарання за вчинене стає не менш страшним, чим сам злочин - що може бути страшніше страждань і мучень Родіона Раскольникова, який усвідомив свою провину? Проблеми, поставлені Ф. М. Достоєвським у «Злочині і покаранні», гострі та актуальні у будь-який час. Соціальний протест у романі - це протест і Раскольникова, і самого письменника, що звинуватив суспільство, у якому стала можливо поява теорії надлюдини. І саме те, що Достоєвський викриває цю теорію, говорить нам, що суть протесту письменника інша (не збігається з думкою Раскольникова). Основною ідеєю роману, як мені здається, є те, що суспільство, побудоване на миттєвій вигоді, на розподілі людей на «потрібних» і «непотрібних», суспільство, у якому люди звикають до страшнішого із гріхів - вбивства, не може бути моральним і ніколи люди не будуть почувати себе щасливими у такому суспільстві.
Хорошее сочинение? Тогда в закладки - » Соціальний протест у романі Ф.М. Достоєвського «Злочин і покарання» . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения: