Твір по п’єсі М. Горького «На дні». Драма «На дні» - етапний добуток у творчості Горького. І написаний він був у переломний для країни час. В 90-х роках у Росії вибухнула жорстока економічна криза. Після кожного неврожаю маси що розорилися зубожілих селян ішли із сіл у пошуках заробітку. А фабрики і заводи закривалися. Тисячі людей виявилися без даху і засобів до існування. Під впливом найтяжчого економічного гніта з’являється величезна кількість люмпенів - «босяків», які опускаються на дно життя. Користуючись безвихідним станом зубожілих людей, заповзятливі власники темних нетрів знайшли спосіб витягати користь зі своїх смердючих підвалів, перетворивши їх у нічліжки, де знаходили притулок безробітні, злиденні, бурлаки, злодії та інші «колишні люди». Написана у 1902 році п’єса «На дні» і зображувала життя цих людей.
У п’єсі «На дні» Горький показує людей зломлених життям, відкинутих суспільством. П’єса «На дні» - це добуток, що позбавлений дії, у ньому немає зав’язки, основного конфлікту і розв’язки. Це як би набір одкровень різних людей, тих, що зібралися у нічліжці. Герої, їхній внутрішній світ, розкриваються не із вчинків, а з розмов. Кожний герой несе якусь свою філософію, свою ідею. Спробуємо розібратися, яку ж філософію несуть у собі герої п’єси «На дні». Перше, що впадає в око, - це брутальність у розмовах героїв. Люди начебто озвіріли, вони вже не можуть говорити нормальним живим тоном. Навіть Кліщ не може сказати ласкавого слова вмираючій дружині. Вважається, що головне слово в п’єсі - «правда». Це слово лейтмотивом проходить через всю п’єсу. Але правда героїв неоднозначна.
Що є істина? Істина (так можуть думати багато хто) - це абсолютна правда, тобто така правда, що для всіх випадків і для всіх людей однакова. Такої правди бути не може. Навіть факт, здавалася б, очевидно однозначна подія, але різні люди сприймають її по-різному. Так, наприклад, звістка про смерть може бути зрозуміла як звістка про інше, нове життя. Часто правда не може бути абсолютною, для всіх єдиною, тому що слова неоднозначні, тому що зміст того самого слова розуміється по-різному. Тому будемо говорити не про істину - поняття недосяжне, - а про правду, що розрахована на «середню» людину. Зіставлення істини і жалю надає слову «істина» деякий відтінок твердості. Істина - це тверда і жорстока правда. Душі поранені істиною, а тому мають потребу у жалі. Не можна сказати, що герої п’єси «На дні» являють собою більш-менш однорідну масу людей - безособових, безхарактерних. Кожний з героїв почуває, мріє, сподівається або згадує. Точніше, носить усередині себе щось дорогоцінне і таємне, але оскільки світ, у якому вони живуть, безсердечний і твердий, вони змушені ховати якнайдалі всі свої мрії. Хоча мрія, май вона докази реалізації у суворому реальному житті, могла б допомогти слабким людям - Насті, Ганні, Акторові.
Твір по п’єсі М. Горького «На дні». П’єса Горького «На дні» була написана у 1902 році для трупи Московського Художнього загальнодоступного театру. Письменник довгий час не міг підібрати точної назви. Спочатку вона називалася «Нічліжка», потім «Без сонця» і, нарешті, «На дні». У самій назві вже закладений певний зміст. Люди, які потрапили на дно, вже ніколи не піднімуться до світла, до нового життя. Тема «принижених і ображених» не нова у російській літературі. Згадаємо героїв Достоєвського, яким теж «вже нікуди більше йти». Багато подібних рис можна знайти у героїв Достоєвського і Горького: це тій же світ п’яниць, злодіїв, повій і сутенерів. Тільки Горьким він показаний ще більш страшно і реалістично. У п’єсі Горького глядачі вперше побачили світ знедолених. Такої суворої, нещадної правди про життя соціальних низів, про їхню безпросвітну долю світова драматургія ще не знала. Під зводами костилєвської нічліжки виявилися люди з різними характерами, індивідуальними рисами і різним соціальним станом.
П’єса М. Горького «На дні» створена більше вісімдесяти років тому. І всі ці роки вона не переставала викликати спори. Це можна пояснити безліччю проблем, поставлених автором, проблем, які на різних етапах історичного розвитку здобувають нову актуальність. Це пояснюється і складністю, суперечливістю авторської позиції. Вплинуло на долю добутку, на його сприйняття те, що складні, філософськи неоднозначні ідеї письменника були штучно спрощені, перетворені в гасла, узяті на озброєння офіційною пропагандою недавніх років. Слова: «Людина… це звучить гордо!» ставали нерідко плакатними написами, майже також розповсюдженими, як «Слава КПРС!», а сам монолог Сатина заучувався напам’ять. П’єса М. Горького - новаторський літературний твір. У центрі її - не стільки людські долі, скільки зіткнення ідей, суперечка про людину, про сенс життя.