Український поет - лірик. Депутат Верховної Ради України. Дипломат. Він завітав до нас з дніпровської кручі, з тих місць, з яких видніється в блакитній далечі Лівобережжя. Багато випробувань випало на його долю, але він завжди залишався вірним своїм ідеалам: Відбива Славута їхню вроду. Я не знаю більшого добра, Як добро возз’єднання народу. Почавши свою творчість у 1953 році, Павличко через декілька років був визнаний талановитим поетом України. В творчому доробку’поета - лірика багато задушевних віршів. Уже в перших його збірках опубліковано поезії, де розкрита ніжна душа закоханого юнака. Поетичний голос Д. Павличка ще по-Юнацькому слабкий, нерівний, але в його віршах присутнє те, що тільки й робить поезію поезією, - щире й гаряче почуття, вогонь душі схвильованої і враженої. У вірші «Коли ми йшли удвох з тобою» - вічна проблема кохання, ставлення до природи, до хліба, до праці як мірила оцінки людини.
У кожного письменника свій шлях до визнання. Але тільки той досягає вершин, хто завжди сам в собі, хто завжди - неповторність. До таких постатей в українській літературі можна віднести Івана Драча, одного з представників тієї плеяди, яка ввійшла в історію під іменем «шістдесятники». На думку Б. Олійника. Іван Драч завжди ««заряджений на пошук», він постійно знаходиться на шляху, що обов’язково приведе до досягнення мети. Принциповий, гострий на слово, поет з самого початку літературної діяльності не вмів зберігати «правила хорошого тону» в двобої зі злом, ніколи не поступався своїм світорозумінням, завжди був (і є!) вірним собі. Та ота імпульсивність, нестримність в його характері існує паралельно з добротою, яка передбачає терпимість і розважливість. І тому закономірно те, що 60-ті роки, коли в поезію влилася ціла когорта яскравих обдаровань, своєю переломною енергією найбільше відповідали таланту Івана Драча. Українській літературі поталанило, що вона запопала собі саме такого, ні на кого не схожого поета.
Творчість поетів-шестидесятників ознаменувалась тим, що вони першими звернулися до актуальних і складних проблем сучасності: зміни в світобаченні та світосприйнятті покоління, життєва позиція якого формувалася під впливом освоєння космосу, розвитку атомної енергетики, що, по суті, несе загрозу існуванню людства. У своїх творах Ліна Костенко, Іван Драч, В. Симоненко, Б. Олійник ставили за мету поглибити бачення людиною світу, виховати в кожному особисту причетність до всього, що відбувається навколо, навчити чужу долю, чужий біль сприймати як свій власний. Поглибила ці теми «шестидесятників» трагедія, яка сталася у квітні 1986 року у невеличкому українському містечку Чорнобиль.
Чорнобильську атомну електростанцію було побудовано на півночі від Києва у Поліському краї. Місце для її будови було вибрано не дуже вдало. Та й технології, які використовувалися при спорудженні ЧАЕС, були застарілими й безперспективними. І ось у квітні 1986 року в зв’язку з пожежею у четвертому реакторі велика радіоактивна хмара була рознесена вітром на півсвіту. Безумовно, ця страшна трагедія, яка в п’ятсот разів переважує Хіросіму, зі своїми трагічними наслідками знайшла відображення у літературі: С. Йовенко «Вибух», Б. Олійник «Сім», В. Яворівський «Марія з полином в кінці століття», Ю. Щербак «Чорнобиль». Більш докладніше зупинимося на поемі Івана Драча «Чорнобильська мадонна». Жанр твору визначив сам автор: поема. Але «Чорнобильську мадонну» швидше треба відносити до поеми-трагедії.
Іван Драч - один із найсучасніших українських поетів. У літературу прийшов у 60-х роках. З перших його публікацій про нього широко заговорила критика. Це була справді нова поезія з новою поетикою. Поет прагнув до естетичного осягнення здобутків людства, їх синтезу з прадавніми джерелами, з мистецькими надбаннями свого народу. Він виробив свій неповторний метафоричний спосіб мислення, стиль, який не всім вдається збагнути. Усю його творчість проймають сонцепоклонницькі мотиви, починаючи від першої збірки «Соняшник» до почорнобильської «Храм сонця». Він згідно з народною космологією вважає, що Сонце - наш батько, який дає життя всьому.