Модернізм - це узагальнене найменування цілого ряду нереалістичних конструктивних літературно-мистецьких стилів, що склалися на початку XX сторіччя. Свою назву ця літературна течія дістала від французького слова тосіегпе, що в перекладі означає новітній, сучасний. Ця назва ніби підкреслює розрив із мистецькими традиціями XIX сторіччя. Визначальна його прикмета - орієнтація на красу, прекрасне.як фундаментальну категорію, основу мистецтва, зокрема, літератури, але цим особливості модернізму не вичерпуються.
У листопаді 1898 року починається переписка двох письменників. Молодий Горький пише Чехову: «…я хотів би порозумітися Вам в щирій, беззавітної любові, яку відчуваю до Вас із часів молодих нігтів моїх, я хотів би виразити захват перед дивним талантом Вашим…». Нам важко сказати, як ставився в той час до літературних досвідів Горького Чехов, але відповідний лист містить добрі слова: «Дружньо тисну руку». З Горьким зв’язаний один з деяких виступів Чехова із прямим поясненням своєї суспільної позиції. У 1900 році Чехов був вибраний почесним академіком Пушкінського відділення Російської академії наук. У 1902 році, коли за вказівкою влади було анульоване обрання Горького у почесні академіки, Чехов, як і В.Г. Короленко, демонстративно відмовився від цього звання. Здавалося б, не так вуж велика різниця в часі початку їхньої творчої діяльності (перше оповідання Горького «Макар Чудра» виходить у 1892 році, а перший збірник Чехова «У сутінках» - у 1887 році), але ця різниця в п’ять років досить відчутна. Горький пережив революцію і став засновником соціалістичного реалізму, Чехов не дожив до революції 13 років і вважався письменником, що завершує традицію критичного реалізму.
В усі століття людина прагнула до пізнання свого «я». Одна з основних, може бути, головних цілей мистецтва - розкриття цієї таємниці. Відкрити людині глибини її душі, зробити її краще, сильніше - у тім або іншому ступені цього домагається кожний письменник. Особливо це властиво російській літературі з її найглибшими морально-філософськими коріннями. Проблему добра і зла, сили і слабкості людини намагалися вирішити великі розуми, люди, що багато вистраждали і випробували - Пушкін, Толстой, Достоєвський. Горький зштовхнувся із цією проблемою дуже рано. Уже в перших добутках молодого письменника виявився не тільки неабиякий талант оповідача і художника, але й вміння відстоювати свої переконання. І пізніше досвід життя не притупив таланта, віра у свою правоту лише зміцніла. Уже на самому початку свого оповідання стара Ізергіль ділить людей на «старих з дитинства» і «юних, які люблять». Це дуже важливо для Горького. Яскраві, сильні люди завжди були привабливі для нього. Один лише холодний розум без молодого серця не дає людині щирої сили.
Що є правдою і що є неправдою? Цим питанням людство задається протягом багатьох сотень років. Правда і неправда, добро і зло завжди стоять поруч, одне без іншого просто не існує. Зіткнення цих понять є основою багатьох всесвітньо відомих літературних творів. Серед них і соціально-філософська п’єса М. Горького «На дні». Головне в її сюжеті - зіткнення життєвих позицій і поглядів людей. У п’єсі «На дні» автор піднімає характерне для російської літератури питання про два види гуманізму. Гуманізм Луки призиває до жалості і жалю, примиряє із труднощами життя. Гуманізм же Сатина призиває не боятися правди, не примирятися з несправедливістю, а боротися за свої права. Хто ж правий - Лука або Сатин? Що для кожного з них правда і що неправда? Щоб відповісти на ці питання, звернемося до тексту добутку. «Підвал, схожий на печеру». Затхле і задушливе повітря.
Добре, коли прочитана книга або театральна постановка залишає слід у душі. І якщо він, цей слід, яскравий, ми здатні замислитися над тим, яке значення має для нас цей добуток, що він дає нам. Із часу створення п’єс Горького пройшло багато років, але і тепер вони читаються і йдуть у театрах. Видимо, їм визначено довге життя. Можна сказати, що це - енциклопедія передреволюційної Росії, історія, відбита майстерно і правдоподібно. Але не можна забувати, що в них багато загальнолюдського, властивого не тільки минулому, але й теперішньому життю. «Людина - це чудово! Це звучить… гордо!» Ці слова, сказані на зорі XX століття, визначали творчу лінію письменника. Він любив людей, тому його уява, пронизана прекрасною мрією про велике покликання людини, народжувало такі дивні образи, як Данко. Але він же й виступав з жагучим і гарячим протестом проти всього, що принижувало людину, проти всіх «свинцевих мерзенностей життя». У п’єсі «На дні» з великою силою і неперевершеною художньою майстерністю М. Горький зобразив ті жахливі умови життя, які штовхають на «дно», «у яму». І тоді людина перестає бути людиною.