| Сочинения по литературе | Украинская литература | Сочинения на свободную тему | Рубрики сочинений |



Долі людські в п’єсі М. Горького «На дні»

Протягом усієї творчості М. Горького цікавила людина, особистість, загадки її внутрішнього світу. Людські думки і і почуття, надії і мрії, сила і слабкість - все це знаходить висвітлення на сторінках п’єси М. Горького «На дні». Її персонажі - люди початку XX століття, епохи катастрофи старого світу і початку нового життя. Але вони відрізняються від інших тім, що суспільство відкинуло їх. Це ізгої, люди «дна». Страшне місце, де живуть Сатин, Актор, Бубнов, Васько Попіл і інші: «Підвал, схожий на печеру. Потовк - важкі кам’яні зводи, закопчені, зі штукатуркою, що обвалилася,». Чому мешканці нічліжки виявилися на «дні» життя, що привело їх сюди? Актора погубила пристрасть до алкоголю: «Раніше, коли мій організм не був отруєний алкоголем, у мене, старий, була гарна пам’ять… А тепер от… кінчено, брат! Усе кінчено для мене!». Васько Попіл був вихідцем зі «злодійської династії» і йому нічого не залишалося, як продовжити справу батька:

  • «Мій шлях - позначений мені! Батько все життя у в’язницях сидів і мені теж замовив… Я коли маленький був, так вже в ту пору мене кликали злодій, злодіїв син…». Бубнов, що був кушнір, залишив майстерню через зраду дружини і страху перед її коханцем: «…тільки майстерня-те на дружину була… і залишився я - як бачиш!». Барон, розорившись, пішов служити у «казенну палату», де зробив розтрату. Сатин, одна із самих колоритних фігур нічліжки, у минулому телеграфіст.

 Він потрапив у в’язницю за вбивство людини, що оскорбила його сестру. Майже всі мешканці «дна» схильні винити не себе, а зовнішні життєві обставини в тім, що вони опинилися у тяжкому становищі. Я думаю, що якби ці обставини зложилися якось інакше, нічліжників однаково осягла б та ж доля. Це підтверджує фраза, сказана Бубновим: «Хоч, по правді говорячи, пропив би я майстерню… Запій у мене, чи бачиш…». Очевидно, каталізатором падіння цих людей послужила відсутність якогось морального стрижня, без якого немає і не може бути особистості. Як приклад можна привести слова Актора: «Пропив я душу, старий… я, брат, вигин… А чому - загинув? Віри у мене не було… Кінчений я…». Перше ж серйозне випробування у кожного закінчилося крахом всього його життя. А тим часом, Барон міг би поправити свої справи не шляхом крадіжки казенних засобів, а вкладаючи наявні у нього гроші у вигідні справи. Сатин, міг провчити кривдника сестри іншим способом, а для Васька Попелу невже мало найшлося б місць на землі, де ніхто нічого не знає ні про його минуле, ні про нього самого? І так можна сказати про багатьох мешканців «дна». Так, у них немає майбутнього, однак у минулому був шанс не потрапити сюди, але вони ним не скористалися. Тепер їм залишається тільки жити ілюзіями і незбутніми надіями. Актор, Бубнов і Барон живуть спогадами про безповоротне минуле, повія Настя тішиться мріями про велику теперішню любов. І разом з тим, люди, відкинуті суспільством, ведуть нескінченні суперечки.

Суперечки не стільки про хліб насущний, хоча і живуть впроголодь, скільки про духовні і моральні проблеми. Їх цікавлять такі питання, як правда, воля, праця, рівність, щастя, любов, талант, закон, гордість, чесність, совість, жаль, терпіння, жалість, спокій, смерть…  Все це їх хвилює у зв’язку із ще більш важливою проблемою: що таке людина, для чого вона з’явилася на землю, у чому справжній зміст її буття? Бубнова, Сатину, Луку взагалі можна назвати філософами нічліжки. Всі герої п’єси, за винятком, мабуть, Бубнова, відкидають «нічліжний» спосіб життя, сподіваються на поворот долі, що винесе їх з «дна» на поверхню. Так, слюсар Кліщ говорить: «Я - робоча людина… я з малих років працюю… Ти думаєш, я не вирвуся звідси? Вилізу, шкіру здеру, а вилізу… От, зачекай… помре дружина…».  Хронічний п’яниця Актор сподівається на чудодійну лікарню з мармуровими підлогами, що поверне йому силу, здоров’я, пам’ять, талант і оплески глядачів. Нещасна страждальниця Ганна мріє про спокій і блаженство у загробному житті, де нарешті-те їй відплатиться за її терпіння і страждання. Розпачливий Васько Попіл убиває хазяїна нічліжки Костилєва, бачачи в ньому втілення життєвого зла. Його мрія - виїхати в Сибір і почати там нове життя разом з коханою дівчиною. Всі ці ілюзії підтримує мандрівник Лука. Лука володіє майстерністю проповідника і втішника. Горький зображує його як лікаря, що вважає всіх людей невигойно хворими і бачить своє покликання у тім, щоб сховати це від них і зм’якшити їхній біль. Але життя на кожному кроці спростовує позицію Луки. Хвора Ганна, який Лука обіцяє божеську подяку на небесах, говорить:

  • «Ну… ще трошки… пожити б… трошки! Коли там страждання не буде… тут можна потерпіти… можна!». Актор, повіривши спочатку у своє лікування від алкоголізму, наприкінці п’єси зводить рахунки з життям. Щиру ціну розрадам Луки визначає Васько Попіл: «Ти, брат, молодець! Брешеш ти добре… казки говориш приємно! Бреши, нічого… мало, брат, приємного на світі!». Лука повний щирої жалості до людей, але він не має сил що-небудь змінити, допомогти мешканцям нічліжки зажити іншим життям. Сатин у своєму знаменитому монолозі відкидає подібне відношення як принизливе, що припускає якась убогість і неспроможність тих, на кого ця жалість спрямована: «Треба поважати людину! Не жалувати… не принижувати її жалістю, поважати треба!».

Я думаю, що в цих словах виражається позиція самого письменника: «Людина!.. Це звучить… гордо!». Яка ж подальша доля мешканців нічліжки? Її неважко представити. От, скажемо, Кліщ. На початку п’єси він ще намагається вибратися з «дна» і зажити нормальним життям. Йому здається, що «от помре дружина», і все чарівним образом зміниться на краще. Але після смерті Ганни Кліщ, що залишився без грошей і інструментів, разом з іншими похмуро співає: «Я и так не втечу». І дійсно, не втече, як і всі інші мешканці нічліжки. Які ж шляхи порятунку людей «дна» і чи існують вони взагалі? На мою думку, реальний вихід з положення можна побачити у мовленні Сатина про правду. Люди зможуть піднятися з «дна» лише тоді, коли навчаться поважати себе, знайдуть почуття власного достоїнства, стануть гідними звання Людини. Людина для Горького - це почесне ім’я, звання, яке потрібно заслужити.

 


Хорошее сочинение? Тогда в закладки - » Долі людські в п’єсі М. Горького «На дні» . Это нужно, ведь не потеряешь!

Содержание интересных новостей


Новые сочинения:

Сайт создан в системе uCoz