Новаторство поезії Василя Стуса
Василь Стус… Це ім’я викликає подив, бо життя його було коротке, але яскраве. Доля - трагічна. Творчість - національна гордість, бо є духовним надбанням. В чому ж його сила і своєрідність таланту?! Так, саме таланту XX століття. Його поправу можна назвати Людиною з великою букви, бо вболівав за свій народ, переживав із ним печалі і радощі, був патріотом своєї землі, справжнім громадянином країни. У своїх поезіях Василь Стус відтворив добро і справедливість, правду і гуманність. Він не мислив життя без України, ця безмежна любов проходила через усі його твори.
- О, земле втрачена, явися
- Бодай у зболеному сні
- І лазурово простелися,
- Промийся мертвому мені!
- І поверни у дні забуті;
- Росою згадок окропи,
- Віддай усе благій покуті
- І тихо вимов: лихо, спи!…
- Сонця хлопочуться в озерах,
- Спадають гуси до води,
- В далеких по життєвих ерах
- Мої розтанули сліди.
- Минуле, озовися, де ти?
- Забуті радощі, жалі.
- О, земле втрачена, явися
- Бодай у зболеному сні,
- І лазурово простелися,
- І душу порятуй мені.
Твори Стуса напливають на читача сюжетними гомінливими хвилями, вливаються в душу, суще, розум. Мало знайдеться серед його поетичної спадщини «сюжетних» віршів, які читач міг би переповісти своїми словами Його поезія - новаторська за своєю суттю, оригінальна філософським осмисленням буттям, вона нелегка для розуміння, бо поет часто відходить від устнов-лених канонів образотворення, смислів деформує слова й поняття. Він розмірковує над сутністю людського існування, шукає шляхи боротьби за людську правду.
- Сидять по шпарах всі мужі хоробрі ,
- Всі правдолюби, сорт би вас побрав!
- Чи людська добрість - тільки доти добрість,
- Поки без сил, без мужності , без прав
- запомогти, зарадити, вступитися,
- Стражденного в нещасті прихистить
- І зважитись боротися, щоб жити,
- І зважитись померти, аби жить?
Здебільшого вірші у збірках «Круговерть» та «Зимові дерева» - роздуми над життям людини, виступити проти переслідувань, утисків усього українського. У табірних поезіях звучить мотив трагічної долі, самотності, приреченості. В. Стус також перегортає заплямовані сторінки історії свого народу: міжусобиці в Україні, братовбивства, продаж українців у ясир, підняття руки на матір, У вірші «За літописом самовидця» автор подає жахливу картину: Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
- Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа
- За хмарою хмари.
- З димом пожарів - високо
- Зоріє на пустку усмерть сполотнілим божа.
Як бачимо, його поезія - це біль свого часу. Він відчував її гостро і тонко, він пророкував так точно, що ми зараз дивуємося. Все це робить його неповторним, вічним.
Хорошее сочинение? Тогда в закладки - » Новаторство поезії Василя Стуса . Это нужно, ведь не потеряешь!
Содержание интересных новостей
Новые сочинения: